На дитячих обличчях - усміх!
Сторінка класного керівника
Звання "старший вчитель",
спеціаліст вищої категорії.
Освіта - вища. Закінчила Київський університет факультет романо-германських мов
по спеціальності вчитель німецької мови,
та педагогічне училище по спеціальності - вчитель початкових класів.
Стаж роботи з 1975 року.
- Класний керівник 1-В класу спеціалізованої школи №85 з пошлибленим вивченням англійської мови м. Києва
Я щоранку заходжу в клас.
На дитячих обличчях - усміх.
Що я варта, діти, без вас?
Ви натхнення моє, мій успіх.
За плечима минулі роки,
Але й досвід прийшов з літами.
Що я варта без вас, малюки?
Я безмежно люблю Вас, я з вами!
Щоб любові вогонь не згас,
Щоб віддати вам серце і душу,
Я щоранку заходжу в клас.
Я - учитель, я вчити мушу!
Наша школа є учасником проєкту Асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Щороку у нас відзначається міжнародний день толерантності, проводиться інтегрований фестиваль «Сонячні барви»,
в якому беруть участь як учні нашої школи,
так і учні зі шкіл-інтернатів для дітей з обмеженими можливостями.
Проводяться уроки доброти, миру, акція янголи поруч. Наша школа є багатонаціональною.
Зрозуміло, що ідея толерантності проходить через усю роботу школи.
Моя мета - це інтеграція толерантної поведінки в шкільне життя учнів.
МОЄ КРЕДО : "Від злагоди в класній родині до злагоди в державі! "
ранкової зустрічі
В цьому класі друзі всі – Я і ти. І ми і ви.
Руку дай тому, хто зліва. Руку дай тому, хто справа.
Одне одному всміхніться, І ніколи не сваріться.
Мета ранкової зустрічі: допомогти учням з'ясувати зміст понять «друг», «товариш», «приятель»;
уточнити уявлення дітей про те, що означає «уміти дружити»;
учити осмислювати й оцінювати ситуацію, самостійно розуміти мотиви поведінки і співвідносити ці мотиви з наявними нормами поведінки;
розвивати бажання налагоджувати дружні взаємини; формувати толерантні стосунки в колективі.
Другий клас розв’язував задачу. Тридцять п’ять учнів схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав.
— Будь ласка, відчини двері й подивись, хто там стукає,— мовить учитель.
Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько відчинив двері. До класу зайшов директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять п’ять пар очей впилися в незнайому дівчинку.
Вона була горбатенька.
Учитель затамував подих і повернувся обличчям до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки.
У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому дівчинку й лагідно всміхалися.
Учитель полегшено перевів дух.
— Цю дівчинку кличуть Олею,— каже директор.— Вона здалеку приїхала до нас. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачте, яка вона маленька?
Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передніми партами, піднесли руки.
— Я...
Тепер учитель був спокійний: клас витримав іспит.
В.Сухомлинський
Питання:
Який іспит витримали учні?
Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між їхньою садибою і шкільною – сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свій велосипед, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль, фару. Велосипед усім подобався, усі заздрили мишкові.
-Що ж ,катайся, - сказав Федько й відійшов убік, - так, немовби йому зовсім не хотілось кататись.
-Ти думаєш, мені справді дуже хочеться на ньому кататись?- байдуже запитав Мишко. – Бери, пробуй.
Федько, не вірячи своїм вухам, схопив велосипед, сів на нього й помчав шкільним стадіоном. Катався аж до дзвінка на урок.
На першій перерві катався Іван, на другій Степан, на третій – Сергій, на четвертій – Оля. Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук у руки.
До четвертої години накаталися всі. Мишко привів
велосипед о пів на п’яту, мов коня на вуздечці.
-Де це ти досі катався? – здивувалась мати. –
Хіба ж так можна?
- А я й не катався.
-Як не катався?
-Хлопці каталися… Й дівчатка.
Мама полегшено зітхнула й сказала, немовби сама до себе: Найбільше чого я боялась – що ти сам кататимешся.
Василь Сухомлинський
Питання:
-Що допомогло Мишкові поступатися дітям?
Чи міг би ти зробити як він?
